понедельник, 07 июля 2014
10:15

何でもできる. It's just a matter of time.
Останній розсип був тільки вчора, а сьогодні вже новий)
- Вчора був день повітряної кульки. Вранці я була надутою й бадьорою кулькою, а після обіду чомусь здулася.
- Вперше за дуже довгий час була абсолютно задоволена спеченим мною пирогом. Вийшло напрочуд смачне дріжджове тісто, тепер думаю, в чому секрет. Якщо не помиляюся, різниця лише в тому, що раніше робила його на сироватці, а вчора просто на воді. Хрустка скоринка була справді чудова.
- Аліса навчилась посміхатися, тепер іноді замість царівни-несміяни маю усміхнену красуню.
- Пройшла вчора "Омегу" в МЕ. Все таки я в захваті від Арії. Характер дуже цільний й прекрасно оформлений і зовнішністю персонажу, і голосом. Але навіть моє знання англійської показують, що переклад саме її фраз міг бути набагато яскравішим. "I, Aria T`Loak, have given you back your lives"...
- Почала читати "1984". Це щось неймовірне! Мало того, що книга сама по собі цікава, вона настільки сильно чіпляє, що мені потім всю ніч снилося щось із нею пов`язане.Вона просто не йде з голови.
- Домовилась, що мені заяву про відпустку продиктують телефоном. Ще б тепер знайти когось, щоб її передати...

@темы: прекрасное, повседневное, Лисо-мамское, рассыпное, перший рік, ігрове, заводское

URL
воскресенье, 06 июля 2014
11:22

何でもできる. It's just a matter of time.
Останнім часом я пишу багато про малу і зовсім мало про себе. Отже, про себе:
- Вже тиждень, як почала займатись своїм тілом. М`язи в мене і досі є, це дуже тішить, але звичайно ж, вони не в такому стані, як би мені хотілось. Але вже збільшую кількість повторень і додаю вправи. Дуже відчутно болять трицепси й внутрішній бік стегна, а прес не болить зовсім, ніби й нема ніякого навантаження на нього. Зважаючи на те, в якому стані мій живіт, це дивно. Тим не менш, сьогодні вага вже 78,9, а до цього місяць поспіль була 79,6.
- Потроху займаюсь HTML і англійською. Хоча англійською займаюсь спустивши рукави, мені треба набрати бонусів, щоб відкрити граматичний курс Continious, це завжди був найбільш незрозумілий для мене час. Але тим не менш, повторити слова не завадить, і знов таки дуже тішить, що слова згадуються добре, включно з їх написанням.
- На щастя, відносини з чоловіком після народження Аліси не змінилися. Щоправда через одну суто фізичну проблему в нас досі нема нормального сексу. Бо малесенький розрив мені зашили нитками, що самі розсмоктуються, от вони й розсмоктались, а розрив не встиг загоїтись. Якби я ще почала його одразу чимсь обробляти, вже все було б добре, але ж мені сказали, що не треба! Але за словами чоловіка, вже все набагато краще, почало загоюватись, тож сподіваюсь, скоро вже зовсім не болітиме.
- Я не те, щоб взагалі забила на якісь обмеження в їжі, але відмовлятись від чогось мені не довелося, окрім черешні (яка, як назло, в батьків добре вродила). Навіть маленьку шоколадку вже пробувала, реакції ніякої, є в світі щастя! Лишилось скуштувати щось із капустою та квасолею.
- Завтра маю йти на роботу, оформлювати відпустку з догляду за дитиною. Але це мінімум година-півтори. Треба з цим щось придумати, щоб нікуди не йти, бо Лису так надовго я на чоловіка не лишу, він з глузду з`їде. Бо пляшку дитинка не признає, а груди я їм не відстібну, щоб було чим годувати.
- Післяпологова депресія, на щастя, навіть на горизонті не з`являлась. Мені здається, я навпаки стала спокійнішою й врівноваженішою, ніж раніше. Вибісити мене тепер дуууже важко. Але можливо. В мами виходить.
- Чоловік щось казав про те, щоб взимку продавати квартиру. Було б чудово. Продати квартиру, оформити всю решту нерухомості, найняти машину та поїхати звідси нашуш. З одного боку, я цього дуже боюся, але з іншого мені так кортить поїхати, що важко передати. Хочу в Алісин перший день народження гуляти Хрещатиком. І неймовірно хочеться побувати на Майдані. Було б чудово, якби Хрещатик став пішохідним, а на Майдані зробили музей просто неба.

@темы: фигуристое, повседневное, учебное, семейное, Лисо-мамское, рассыпное, перший рік, переїзне

URL
суббота, 05 июля 2014
13:24

何でもできる. It's just a matter of time.
Батьки, будьте пильні, нахиляючись поцілувати дитину! Засмоктаний ніс - це, звісно, дуже смішно, але дихати незручно (:

@темы: Лисо-мамское, перший рік

URL
пятница, 04 июля 2014
11:22

何でもできる. It's just a matter of time.
Мене бісять представники покоління "5 километров в гору зимой". якщо хтось не читав цей расказ, вам сюди
Вчора розмовляли з мамою. На мою фразу про те, як добре, що в мене чоловік найчастіше працює вдома, я почула: "А як мені було з двома дітьми, городом, самій? А тоді ж не було памперсів і взагалі побут був інакший". Так, все правда. Так, мій батько працював на півночі і його місяцями не бувало вдома. Але до чого тут я? Чому не можна порадіти за рідну дочку, порадіти тому, що мене оминули ці труднощі? Не розумію, хоч вбийте.
І от це биття себе п`яткою в груди (нам було в тисячу разів важче, ніж вам зараз, але ми ж вас виростили якось, ночей не спали, недоїдали, а все краще віддавали вам, а ви невдячні створіння і не розумієте, як важко нам було, і не ціните) страшенно бісить. Бо, по-перше, я не просила мене народити. Якщо народили - це ваше рішення, це значить, що ви розуміли, які труднощі вас спіткають. І я вам за це нічого не винна! Так само, як Аліса нічого не винна мені. Бо це я її захотіла, це я сама вирішила її народити і виростити, і якщо це буде важче, ніж мені здавалося, це стосується лише мене, а не її. І дайте боги, щоб я ніколи не почала згадувати їй всі недоспані ночі.
Але є ще й по-друге. По-друге, виростили саме "якось". Якось так, що в мене з дитинства не лишилось жодного світлого спогаду. Моїм найдавнішим щасливим спогадам нема ще й чотирьох років, бо вони з`явилися вперше у листопаді 2010 року. Так, коли я познайомилась із ним. Я з дитинства була одиначкою, не вміла спілкуватись, не вміла перша з кимсь знайомитись, не вміла просити про щось. Досі не вмію. І от за це я маю бути вдячна? За те, що зі мною ніколи не грали, не спілкувались, не цікавились моїми бажаннями? Чи за те, що мене постійно переслідував страх? Варто було матері покликати мене, як я вже перебирала в голові, у чому могла провинитись. Це не можна пояснити труднощами. Бо я була дитиною. А дитина не розуміє, що батьки не грають із нею, бо втомилися. Натомість дитина назавжди запам`ятає, що вона - обуза. І намагатиметься бути непомітною, щоб нікому не заважати. Так пройшло моє дитинство. І це ненормально.
Батьки, ніколи не кажіть своїм дітям, що вони мають бути вам вдячні. Бо інакше вас спитають, за що саме? І не факт, що ви зможете відповісти.

@темы: душевное

URL
вторник, 01 июля 2014
20:26

何でもできる. It's just a matter of time.
Мабуть, я щось роблю не так, якщо коли я починаю прибиратись, чоловік питає, чи чекати йому на візит тещі :hmm:
А, точно, зрозуміла. Я й справді майже завжди прибираюсь по понеділках, а саме по понеділках мама майже завжди приходить. Просто в неділю я зазвичай весь день піднімаю себе на цей трудовий подвиг і так жодного разу й не підняла.
А Лису заспокоює звук ввімкненого пилососа)

@темы: семейное

URL
11:53

何でもできる. It's just a matter of time.
Аліса народилася дуже зручно в плані дати. Перше число кожного місяця навряд чи вийде пропустити) Доречі, перше червня - день народження мого дідуся. Це просто як цікавий факт, бо ми ніколи не були близькі.
За цей місяць дитинка стала зовсім інша, і в той самий час лишилася тим самим насупленим щокастиком, який висів у мене на грудях в пологовому. В неї дуже цікаві очки, із перших днів вони здавалися хитрющими, хоча як так може бути, коли дитинка досі лише вчиться фокусувати погляд? В неї від самого початку була неймовірно цікава міміка, яка зараз стала ще цікавішою. Манірні пальчики нікуди не ділися, а вушка досі пухнасті.
А взагалі, я не хочу нічого фіксувати - першу посмішку, вміння та все таке. Адже це зовсім не головне. Вона неймовірна. Дуже серйозна, весь час здивована. Сильно штовхається, коли я лежу поряд. Я обожнюю її нахмурений лобик, кирпатий ніс, золотаву маківку. Я досі не можу повірити, що це я народила на світ оцю маленьку людину. Цій людині вже місяць. І це тільки перший крок.

@темы: душевное, Лисо-мамское, перший рік

URL
08:39

何でもできる. It's just a matter of time.
Здається, до когось почало доходити, що міст через Керченську протоку є не надто реальним проектом. Ну може хіба він буде такий, як Золоті ворота в Сан-Франциско, але наскільки такий проект може бути економічно обгрунтований і скільки буде розпилено?



@темы: политическое

URL
понедельник, 30 июня 2014
18:22

何でもできる. It's just a matter of time.
Все-таки слінг - чарівна штука. Без нього я не змогла б зварити суп і сходити в магазин (прогулялась заодно), і точно не сиділа б зараз спокійно за компом. Мала в ньому завжди спить принаймні годину, може й півтори, а вчора проспала дві. Дуже виручає. Ще б було трохи прохолодніше Оо
Відучора Аліса навчилась говорити своє перше "слово". Вона дуже здивовано промовляє "у!" А ще іноді мені вже здається, що вона дивиться на мене. А може просто здається.
А щойно я зрозуміла, що вагітний склероз у мене нікуди не дівся. Я спеціально записала у нотатки купити сіль. І саме її купити я забула :facepalm3:

@темы: повседневное, Лисо-мамское, перший рік

URL
09:56

何でもできる. It's just a matter of time.
Вчора весь день Лиса була спокійна, я встигла безліч всього: позайматися HTML, англійською і Соло, допомогла чоловіку заклеїти вікна фольгою, помила посуд і навіть пройшла дві досить великі місії в МЕ. А ввечері маля ніби підмінили. Весь час або на груді, або плач. Я вже боялась, що ніч ми не спатимемо, але, на щастя, помилилась. Лиса накупалась, вдосталь позаймалася, як ми це називаємо, ногодриганням та рукомашенням, поїла та відрубилась. Але сьогодні знов те саме. Зараз от тільки в слінгу заснула. Хотілося б розуміти - це взагалі нормально? Що мала спить лише на руках і лише під грудьми. Я розумію, як це важливо в плані довіри до світу, але ліва рука вже відвалюється - я завжди беру Алісу головою на ліву руку, на праву не виходить, а голова в неї страшенно важка.

@темы: Лисо-мамское, перший рік

URL
пятница, 27 июня 2014
09:55

何でもできる. It's just a matter of time.
Щеплення так і не зробили - лікар сказала ще місяць почекати, та й вакцина вже скінчилась. Але загалом в Лиси все чудово, вона добре тримає голову, важить 4800 та дуже смішно по-ведмежому ступає, коли перевіряють рефлекс опори. На її прищики взагалі не звернули уваги, тож я заспокоїлась остаточно. А найкраще те, що нам ні слова не сказали про слінг (який, як я розумію, для багатьох лікарів як червона ганчірка для бика). Тож вітаю нас з адекватним педіатром.
Аліса, звісно, незадоволена, бо купа незнайомих людей її по всякому мацали й примушували робити якісь незрозумілі речі. Вона взагалі сьогодні погано спала, а мені ще в додаток снилося щось дивне, абсолютно божевільна суміш заводу, фентезі та ще чогось. Тож я досі не зовсім прокинулась.

@темы: повседневное, Лисо-мамское, перший рік

URL
четверг, 26 июня 2014
10:38

何でもできる. It's just a matter of time.
А в ХД нарешті підведено підсумки весняного семестру. І Гриффіндор на першому місці. Ну колись це ж мало статися) Сумно стає, коли дивлюся на журнал змагань. Вже цілий рік змагаються, насправді, не чотири факультети, а лише два. А ще сумніше від того, що в цьому семестрі змагались, насправді, не Грифіндор і Когтевран, а Грифіндор і Рената. Рената - монстр, справді. З восьми тисяч балів факультету половина належить їй. На цьому фоні минулий шкільний рекорд в три триста якось губиться. Але грифи молодці, справді молодці. Тримали всіх у напрузі цілий рік і врешті вирвали перемогу.
Цікаво бути стороннім спостерігачем. Багато речей бачиш в іншому світі. Та й відношення стає об`єктивнішим. Раніше б я не змогла щиро порадіти окремо за Ренату, яка в свій останній семестр неймовірно високо підняла планку, і окремо за грифіндорців, які заробили свою перемогу всі разом.

@темы: когтевранистое

URL
09:35

何でもできる. It's just a matter of time.
Сходили ми зробити щеплення, ага. Медсестра переплутала час прийому. Тепер маємо знов іти завтра. Добре б вакцина не скінчилась, а то як її поставляють, то в мене Аліса без щеплень залишиться... Та все одно, двічі вставати у таку рань... Мені ладно, а чоловік лягає дуже пізно, скільки я йому не кажу лягти раніше, а саму мене не хоче пускати.
В дитячій лікарні дивно. Я звикла до дорослої, а тут взагалі ніяких указівок нема. Де хочеш що хочеш там і шукай. І навіть стільців перед кабінетами майже нема. В дорослій весь периметр коридорів і фойє заставлений стільцями.
Мала чудово поводиться у слінгу. Ну як поводиться, засинає там і спить, поки її не виймуть звідти. З коляскою цей номер би поки що не прокатив. Хочу, щоб вона скоріше змогла мене побачити й почути хоча б у межах кімнати, щоб їй не здавалось кожного разу, що її всі кинули.
"Стрілу" я вчора додивилась. Треба було почекати до осені, щоб вже почався новий сезон. Тому що мені мало! Та й кінцівка така... Лише підтримує мою нетерплячку. Треба ще щось знайти, бо коли в Лиси режим "хочу на ручки" добре сидіти з нею на руках та щось дивитись. А мені нічого не подобається. Так, я надто прискіплива, але я не можу, як мій чоловік, просто вмикати щось фоном, мені має бути дуже цікаво, а такого майже нема.

@темы: повседневное, Лисо-мамское, перший рік

URL
среда, 25 июня 2014
08:39

Про Лису. Післяпологове.

何でもできる. It's just a matter of time.
Три доби у післяпологовому відділенні Лису можна було охарактеризувати одним словом: п`явка. Вона народилась великою, тож їй треба було багато їсти, а значить, вона присмокталась до мене і відвалювалась інколи на поспати, щоб потім присмоктатись знов. Найважче було на другий день, коли вона взагалі майже не відвалювалась, а їла безперервно. Все сильно ускладнювалось тим, що післяпологове являє собою довжелезний коридор, а наша палата була в найдальшому її кінці. А через кістки, що ще не встали на місце, мені було важко ходити, тож було важко обрати момент, щоб, вибачаюсь, в туалет сходити. Про душ я взагалі мовчу, в душ я потрапила за три дні один раз, коли з Лисою сиділа моя мама.
А ще я дізналась про багато що, про що не попереджають. Наприклад, якщо під час вагітності вам здається, що дихати страшенно важко, забудьте! Це ще не важко. От після пологів, коли в організмі звільняється місце, всі органи спішать його зайняти і легені падають десь туди, де раніше був шлунок (саме так я це відчула), ходити перші два-три дні краще поряд зі стіною, щоб було за що схопитись. Бо оце справді важко дихати. Або про те, що в туалет ходити буде боляче ще принаймні місяць. Про те, що варто запастись гліцериновими свічками, щоб взагалі ходити в туалет. Про те, що перші дні дитина справді буде весь час на груді... Дівчина з роботи казала, що купуючи поліс обиратиме двомісну палату, щоб було з ким поговорити бо "А чим там займатись весь цей час?" Чим займатись, ага... Там годинку на поспати не знайдеш...
Взагалі, пологовий лишив по собі як погані спогади, так і на диво добрі. Погані були лише тому, що оце я вперше в своєму свідомому житті лежала в лікарні, мені було самотньо, я мусила спати на страшенно незручному ліжку, а ще ночами було дуже холодно. Але тим не менш, я очікувала гіршого. Напрочуд добре відношення, делікатний персонал, дбайливі молоді акушерки та дитячі сестри, лікар-неонатолог, що пояснювала все по три рази... Там працюють справді чудові люди. Ну, окрім тих лікарів, які роблять зі своєї роботи, за яку отримують зарплатню, бізнес, якраз такий був на зміні, коли я народжувала, але зрештою народила я вже не в нього. Доречі, за весь час перебування там я ні за що не платила. До мене приходили в палату робити ЕКГ, мене попереджала акушерка, що за КТГ можливо треба буде платити, але я не заплатила ні за що, крім необхідного пакету медикаментів, який зібрали прямо там в аптеці.
Отже, три доби в післяпологовому були важкі через майже безперервне годування та великі відстані. Третю ніч я спала просто жахливо, бо дуже мерзла і неймовірно боліли груди - я думала, через холод, але на ранок, коли поміряла температуру, зрозуміла, що це нарешті молоко. Ці три дні були повними відкриттів. Я вчилась. Було дуже страшно вперше брати Алісу на руки. Було важко вперше змінити їй памперс. Було дуже важко вперше її перевдягти (вона ніколи не носитиме розпашонки та кофтинки, вони постійно задираються на спині, жах). Але найважче виявилось із нею говорити. Я й досі дуже мало з нею говорю, не можу звикнути.
Найкращим моментом за всі ці три доби був момент, коли до палати зайшла медсестра й сказала: "Теницькі, за вами татко прийшов!" Звісно, ми бачились і до того, відвідувачі могли приходити в будь-який час з восьмої до восьмої, але чоловік постійно працював, приходив ненадовго і був навіть на вигляд втомлений. Тож цей момент, коли я зрозуміла, що все, тепер я повернусь додому, і ми постійно будемо втрьох... він коштував всіх труднощів тих трьох днів.

@темы: семейное, Лисо-мамское, перший рік

URL
08:39

Про Лису. Пологи.

何でもできる. It's just a matter of time.
Отже, як я вже писала, моя дочка почала показувати характер ще до народження. Вона точно визначила, коли хоче народитись, тож жодні спроби її вигнати з живота не допомагали.
30 травня мені довелось лягати в пологовий. Лікарі вирішили поспостерігати до понеділка, а в понеділок рано вранці стимулювати. В пологовому було кепсько, нудно і страшенно самотньо. Я навіть плакала вночі, бо не могла заснути - не звикла спати сама. Зайнятись було абсолютно нічим, тож мало не половину другого дня там я просиділа у холлі з іншими дівчатами, базікаючи. Потім ми трохи розійшлися, а надвечір зібрались там знов. Не пам`ятаю точно, о котрій почались перейми, чи то о десятій, чи об одинадцятій. Дівчата помітили, що час від часу я дістаю телефон і дивлюсь на час. Але я була вже навчена тренувальними переймами, тож чекала. За дві години проміжок скоротився до п`яти хвилин і довелось здаватись лікарю.
Всі фізіологічні подробиці розповідати немає сенсу, в кожної жінки вони в чомусь схожі, а в чомусь свої. Скажу лише, що було дуже страшно і дуже боляче. Страшно, що не зможу народити (бо в п`ятницю на УЗД сказали приблизну вагу 4650), боляче, бо не вдавалося знайти жодну позу, в якій було б легше. А ще я не спала, втомилась, тож в мене жахливо крутилась голова. Чоловіка я викликати до себе не стала, бо швидко зрозуміла - із ним я почну себе жаліти, геть розкисну і не матиму сил. Сама я ще якось змогла зібратись, хоча й час від часу волала благим матом: "Зробіть щось, я її не народжу!"
Найгіршим було те, що мені дуже довго не дозволяли тужитись. А як не тужитись, коли тужить? Коли приходила потуга, мені доводилось колотити себе кулаком по коліну, щоб розслабити живіт, і то виходило не одразу і не завжди.
Коли Лиса народилась, я не повірила, що вже все. Вона лежала у мене на животі, а я дивилась на її голівку і не вірила. Вона здавалась мені страшенно великою, я не розуміла (й досі не розумію), як я змогла народити таку велику голову та ще й без розривів (лише з однією маленькою тріщиною). Так ці дев`ять місяців скінчилися.

@темы: Лисо-мамское

URL
08:38

Про Лису. Вагітність.

何でもできる. It's just a matter of time.
Я вже втретє починаю це писати, бо пост ніяк не хоче зберегтись, весь час викидає.
Вагітність моя в цілому проходила досить легко. Начитавшись усякого я була морально готова до жахливого токсикозу, страшенних болів у спині, проблем зі сном, запаморочень та всякого такого. Чи то мені пощастило, чи я надто себе накрутила, але вагітних проблем у мене майже не було. Тобто вони були, але швидко миналися й не встигали зазвичай стати дійсно проблемами. Працювати я намагалась як завжди, поблажок не просила, хоча їх все одно робили, за що я своїй начальниці страшенно вдячна. Звісно, бували й погані дні і навіть тижні, але в цілому від важкої роботи мене намагались звільнити. Останній місяць я взагалі займалась лише компом, в цеху майже не з`являлась. Відпускали всюди без проблем, а одного разу, коли я посеред дня поїхала забрати результати аналізів і потім повернулась на роботу, на мене подивились, як на дурну, й сказали більше так не робити. Тож більше я так і не робила)
В декреті виявилось нудно. Мені нічим не хотілось займатись, навіть почалась депресія від цього. В цей час я якраз почала сильно втомлюватись, тож навіть хатньою роботою не могла займатись на повну силу. Але ніколи не просила по допомогу. Взагалі, із самого початку жодного разу не намагалася скористатись своїм положенням: ані пропустити в черзі не просила, ані поступитися місцем у транспорті. Насправді, як виявилось, люди й самі по собі досить доброзичливі до вагітних жінок, тож мене всюди пропускали й так, інколи навіть мало не силою садовили на звільнене місце (коли мені треба було проїхати лише дві зупинки і я не хотіла сідати) та беззаперечно підштовхували до дверей, біля яких скопичилась черга.
Найбільшою фізичною проблемою стала печія. Ніколи раніше не стикалася з нею, на щастя. Спочатку ліки хоч трохи допомагали, потім перестала допомагати навіть сода. Це було насправді жахливо.
Найважчим виявився останній місяць вагітності. Чи то гормони розігралися під кінець, чи то втома дала про себе знати, чи все одразу, але я була абсолютно нервово виснажена. Хотілося скоріше народити, взяти Лису на руки, позбутись живота та перестати нарешті так сильно втомлюватись від сексу (саме ця втома найбільше дратувала)). Тож під кінець травня нерви в мене вже були не зовсім у порядку, а дівчинка виявилась дуже впертою і ніяк не хотіла народжуватись.

@темы: Лисо-мамское, вагітне

URL
08:38

Про Лису. Ім`я.

何でもできる. It's just a matter of time.
Все життя я була впевнена, що першою дитиною в мене буде дівчинка. Бажана кількість дітей потроху зменшувалася і дійшла від п`яти (яких я хотіла в дитинстві) до двох, але впевненість нікуди не зникла. А от бажані імена змінювались постійно. Найдовше протрималось ім`я Маргарита, але потім воно мені перестало подобатись і я почала вагатись між Ліною та Ланою. Обидва імені мені дуже подобались, а обрати я не могла, бо ж їх відрізняє лише одна буква) Врешті визначилась з Ліною, бо з прізвищем та по-батькові Ліна звучала краще. Була лише одна проблема - це ім`я категорично не подобалось батькові потенційної дитини. Але я не втрачала надії його вмовити.
Однак, вмовляти не довелось. Одного липневого дня (не пам`ятаю точно, коли саме, але здається якраз в той день, коли отримала диплом, тобто пройшла точку, яку мені було призначено чоловіком для початку планування дитини) я йшла додому і думала про потенційну дочку. Точніше, про її зовнішність. І подумалось мені, що було б добре, якби дівчинка успадкувала від дідуся (насправді, обох дідусів, але тоді я цього ще не знала) рудий колір волосся. В ту саму мить, я навіть з точністю до півметра можу вказати місце, де мене настигла ця думка, в моїй голові виникло словосполучення, відоме всім з дитинства: Лиса-Аліса. Тоді я ще спробувала від цієї думки відмахнутись, але із уточненням: "А в цьому щось є". Проте відмахнутись не вийшло і дуже скоро мене хвилювало лише дві речі: я хотіла якнайшвидше завагітніти і переживала, що це ім`я моєму чоловіку теж не сподобається.
Але переживала даремно. Під час першої ж розмови на тему імен виявилось, що саме це він і сам незалежно від мене обрав для нашої дитини. Отже ще не знаючи, чи справді у нас дівчинка, ми визначились з її ім`ям десь секунд за п`ять. А чоловіче так і не обрали)

@темы: Лисо-мамское

URL
08:38

Про Лису. Планування.

何でもできる. It's just a matter of time.
Якось так в нашій сім`ї виходить, що всі доленосні рішення ми приймаємо нібито "доречі". Це виглядає так:
- Доречі, а чому б нам не одружитись?
- Давай, коли буде рік від нашого знайомства, підемо подавати заяву.

От і зараз так було:
- Доречі, а коли заведемо дітей?
- Коли отримаєш диплом, будемо працювати над цим.

На початку липня я отримала диплом. В кінці місяця ми зробили першу спробу. Спроба вийшла невдалою. Зараз думаю, що на заваді стала моя хвороба. Якраз після цього, за пару днів мене звалив вірус, я тиждень пролежала з високою температурою. Потім ми їздили до Києва, і там я вперше промовила вголос:
- Знаєш, а я ж зараз вже можу бути вагітна.
Чоловік відреагував так, як я й чекала: не здивувався, сказав щось типу, що було б добре, але ж мабуть отак одразу це малоймовірно. За тиждень виявилось, що він був правий.

Наступна спроба була не навмання, як перша, я до неї, можна сказати, готувалася. Було використано півтори години часу й п`ять різних програм для вирахування дня овуляції. Цикл в мене завжди був довгий та нерегулярний, але всі програми були одностайні й видали мені лише дві можливі дати. Не знаю, котра з них була насправді, тести я не робила (вирішила відкласти їх на випадок, якщо знов не вийде).
Наступні два тижні були психологічно дуже важкі. Я не могла думати більше ні про що. Вишукувала в собі якісь ознаки, засмучувалась, коли їх не знаходила. Напередодні дня, коли вирішила робити тест, моя нервовість досягла максимуму, я влаштувала чоловіку істерику з якогось взагалі неважливого приводу. Це було в суботу, 14-го вересня.
У неділю я підскочила страшенно рано, якщо не помиляюсь, десь о шостій годині ранку, якщо не раніше. Того дня ми планували піти до моїх батьків, а дорогою назад піти до лісу та постріляти з пневматичної рушниці - я давно хотіла навчитись стріляти. Але для мене найважливішим було не це. Я не казала чоловіку, що збираюсь робити тест в той день. Не знаю чому, але спочатку я взагалі якось соромилась з ним обговорювати подробиці. На тесті я одразу побачила другу лінію. А потім відвернулась і продовжувала відраховувати час, схрестивши все, що можна було. Лінія не зникла, тож я пішла будити чоловіка й повідомлювати йому радісну новину. Заснути я більше не змогла, а от він зміг і йому наснилось, ніби це він вагітний. Отак і почалися для мене ці дев`ять місяців.

Постріляти, доречі, в нас так і не вийшло. Якраз у цей день природа вирішила, що осені вже час починатись на повну силу, тож погода геть зіпсувалася. А потім ми вже чи то забули, чи то так і не зібралися. Варто додати цей пункт у мій план, а то ж знову забуду.

@темы: семейное, Лисо-мамское

URL
00:03

何でもできる. It's just a matter of time.
Ну от чому, коли маленька спокійно спить, я спати не хочу? Вчора я б усе віддала, щоб вона так швидко й міцно заснула.
А ще в мене коліки, як і в неї. Це жах, скажу я вам. Бідолашні діти, як вони це виносять?
Але маю й позитив. Мало того, що я важу на три кіло менше, ніж у вересні, я сьогодні влізла у бриджі, які не вдягались на мою попу ще минулого літа! Я їх обожнюю і тепер знов можу їх носити.
А взагалі, все чудово. І мала класна, хоч і не дуже добре спить. Життя прекрасне!

@темы: фигуристое, повседневное

URL
суббота, 21 июня 2014
13:04

何でもできる. It's just a matter of time.
А ми тим часом вирішили, що за півтора роки робитимемо Алісі братика. Першій дитинці три тижні, а ми думаємо про другу. От скажіть, ми нормальні?)

@темы: семейное

URL
четверг, 19 июня 2014
22:05

何でもできる. It's just a matter of time.
Перекладаючи Лису з себе на ліжко, вирішила не міняти її позу й лишити лежати на животі. Спить вже годину. Цікаво, це працюватиме кожного разу, чи є одноразовим бонусом?
Завжди ненавиділа записи у два рядки, а сама тепер пишу лише так. Треба з цим щось робити...

@темы: Лисо-мамское, перший рік

URL