А потім зрозуміла. Не дарма. Адже не просто так я відчуваю себе так легко! Захарія порівняв мене з Атласом, що тримав на плечах землю. Із землею він, звісно, загнув, але Когтевран так, висів у мене на плечах, і я не знала, що з ним робити. А проходити весь шлях заново - це вже якось занадто. Я вже не маю ресурсів, з яких могла б щось дати факультету, а факультет нічого не давав мені. Тож все правильно. Атлант розправив плечи (хоч я й не читала ту книгу)))
Єдине, що я маю сказати наостанок. Дякую. Оріс, Мірддіне, дякую вам за все. За допомогу, за поради, за довіру. За вчасне вправлення мізків, Оріс, я завжди буду вам вдячна. Ви, мабуть, навіть не усвідомлюєте, ЩО ви для мене колись зробили. Але я цього ніколи не забуду.
Я провела в Хогвартсі чудові роки. Але, як не сумно, вони скінчилися. І я більше не маю змоги розпилятись і марно витрачати сили. Я бажаю Когтеврану й Хогвартсу найкращого. Але мені тепер буде краще без Хогвартсу й Когтеврану.